До- та післяматчеві прес-конференції тренерів привертають увагу, можливо, не меншу, ніж самі футбольні матчі. Медіа люблять показувати, хто і що сказав з тренерів. Якщо до прес-конференції перед грою тренер може "підготуватися", він може впевнено розповідати про стратегії, гравців і про те, що команда буде грати тільки на перемогу. Важче після матчу. Бо результат не завжди очікуваний. Найсвіжіший приклад – грузинсько-українська гра. Мабуть, нелегко було Блохіну розмовляти з журналістами після матчу. У багатьох уболівальників слів не було, і якби це їх показували по телевізору, то довелося б вставляти суцільне "пі-і-і …" Але тренеру доводить щось казати, щось, що потім напишуть у газетах і покажуть у новинах.
Олег Блохін і так відомий своєю різкістю і відвертістю (не завжди в позитивному сенсі), а тут ще й така ситуація. Можна лише уявляти нервовий стан українського тренера. Тому загальний тон інтерв'ю – цілком зрозумілий. Його навіть не можна назвати несподіваним. Попри це дещо несподіване (а головне позитивне) на цій прес-конференції було. А саме критика Олега Блохіна на власну адресу. Не було досі в українській футбольній традиції правила визнавати свої помилки і на питання "хто винен?" взувати на себе, а не тикати пальцями на гравців, суддів чи ще когось. Спортсмени добре знають правило: якщо виграє, то виграє команда, якщо програє, то програє тренер. Це правило дуже зручне для спортсменів і на стільки ж незручне для тренерів. Мабуть, суто по-людськи можна зрозуміти, чому будь-який тренер не хоче керуватися цим правилом. Будь-кому не легко сказати: "я винен у тому, що програла команда". Бо є тисячі фанів (і навіть фанатів), які готові самі шукати винних (чи, краще сказати, крайніх) і, образно кажучи, "розстріляти" їх. А тут людина сама виходить і каже: Ось я, це я винен.
Попередник Блохіна Леонід Буряк не вмів такого робити. Наприклад, після нічиєї 1:1 з відверто не найсильнішою командою – збірною Уельсу Буряк сказав: "На загал поєдинок з валлійцями ми провели краще, ніж попередній. Та низка окремих помилок призвела до нічийного результату. Життя, як і футбол, продовжується, нас чекають наступні зустрічі. Проблеми ж ви знаєте. Головна — незадовільний функціональний стан виконавців" і далі: "У Шевченка позаду сезон в серії “А”, Ребров і Лужний лише оговталися після травм. Нас переслідує якийсь рок". Таке звичне для вболівальників нарікання на гравців, які не виконують завдання тренера, на велику кількість травмованих, на суддів, на фарт суперника і власну злу доля. Жодного слова про власні помилки.
Нинішній тренер, на щастя, готовий сказати: "За результат отвечаютолько я. Я не снимаю с себя ответственность за то, что сегодня мы сыграли 1:1 ... Так и напишите: Блохин отвечает за результат."
Мене особисто дуже тішить, що український тренер готовий визнавати свою відповідальність. Це означає, що з'являється характер. Спортивний характер. Якщо він є у головного тренера, то буде і у команди. Може, тоді ми зможемо грати на рівні зі світовими командами.
